Інші питання
08.10.2009 року прийнято указ Президента № 813 / 2009 «Про заходи щодо забезпечення відновлення стабільності банківської системи», який набирає чинності з моменту його опублікування. Відповідно до указу Президента про порядок оприлюднення нормативно-правових актів, акти Президента України мають бути опубліковані протягом 15 днів після підписання. Відповідно до ст. 2 вказаного указу запропоновано забезпечити додержання вимог закону стосовно тимчасової відмови у виїзді за кордон громадянам України, які мають невиконані кредитні зобов’язання.
Відповідно до ст. 6 Закону України (надалі ЗУ) «Про виїзд за територію України та в'їзд на територію України громадянами України» надає перелік підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, однією з яких є: подання щодо такої особи цивільного позову до суду. В такому випадку, обмеження триває до закінчення провадження у справі. Вказаною статтею передбачено, що у такому випадку, паспорт для виїзду за кордон може бути (тобто прикордонна служба має право, а не зобов‘язана) тимчасово затримано чи вилучено Державною прикордонною службою України. Більш того, ЗУ «Про виїзд за територію України та в'їзд на територію України громадянами України» передбачає обов’язок громадянина України здати свій паспорт на зберігання до органу внутрішніх справ за місцем проживання у місячний термін після виникнення таких обставин, та лише за наявності достатніх підстав паспорт повертається у 10-денний термін з моменту звернення громадянина або його законного представника.
Необхідно зазначити, що технічно, прикордонна служба не може мати інформацію про поданий цивільний позов на особу, що виізжає за кордон.
Відповідно до ст. 6 Закону України (надалі ЗУ) «Про виїзд за територію України та в'їзд на територію України громадянами України» надає перелік підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, однією з яких є: подання щодо такої особи цивільного позову до суду. В такому випадку, обмеження триває до закінчення провадження у справі. Вказаною статтею передбачено, що у такому випадку, паспорт для виїзду за кордон може бути (тобто прикордонна служба має право, а не зобов‘язана) тимчасово затримано чи вилучено Державною прикордонною службою України. Більш того, ЗУ «Про виїзд за територію України та в'їзд на територію України громадянами України» передбачає обов’язок громадянина України здати свій паспорт на зберігання до органу внутрішніх справ за місцем проживання у місячний термін після виникнення таких обставин, та лише за наявності достатніх підстав паспорт повертається у 10-денний термін з моменту звернення громадянина або його законного представника.
Необхідно зазначити, що технічно, прикордонна служба не може мати інформацію про поданий цивільний позов на особу, що виізжає за кордон.
До числа тяжких відносяться тілесні ушкодження, що є небезпечними для життя в момент заподіяння, тобто такі, які самі по собі загрожують життю потерпілого в момент заподіяння або за звичайним своїм перебігом закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Наслідок заподіяного ушкодження не може впливати на визнання його тяжким.
Віднесення тілесного ушкодження до небезпечного для життя визначається лише характером самого ушкодження. Встановити, чи відносяться такі ушкодження до тяжких, можливо лише при наявності об‘єктивних клінічних даних експертами судово-медичної експертизи. Коли йде мова про ушкодження, які, як правило, тягнуть за собою загибель потерпілого (заподіяння ушкоджень життєво важливим органам тіла) і не призвели до смертельного наслідку лише завдяки випадковому збігу обставин, незалежних від волі винного, судова практика кваліфікує як замах на вбивство.
Тяжким також визнається тілесне ушкодження, що спричинило втрату будь-якого органа або його функцій. Правила відносять втрату або необоротну втрату функцій руки, ноги, зору, язика (мовлення), репродуктивної здатності. Постійне послаблення здатності органа виконувати його функції може розглядатися як тяжке тілесне ушкодження лише за умови наявності будь-якої іншої ознаки (наприклад, стійкої втрати працездатності не менш ніж на одну третину). Коли позбавлення зазначених органів здатності виконувати свої функції має лише тимчасовий характер, склад тяжкого тілесного злочину відсутній. Більш детально щодо характеру втрати будь-якого органа або його функцій можна прочитати в нуково-практичному коментарі до Кримінального Кодексу України.
Психічна хвороба, яка може бути наслідком як фізичної, так і психічної травми, інфекції, отруєння тощо, також відноситься до тяжких тілесних ушкоджень. До такого захворювання не можна відносити пов‘язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Але, таке ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня виліковності. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалості розладу здоров‘я. Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв‘язок між ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулося, встановлюється психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово-медичним експертом з урахуванням висновків цієї експертизи.
Тілесне ушкодження є тяжким, якщо воно потягло за собою інший розлад здоров‘я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину. Таку втрату працездатності законодавець пов‘язує лише з «іншим розладом здоров'я» і яка не характеризує інших ознак тяжкого тілесного ушкодження. Для визнання тілесного ушкодження тяжким необхідна стійка втрата працездатності, тобто постійна необоротна втрата, і при цьому не менш ніж на одну третину (не менше 33 %). Розмір втраченої внаслідок ушкодження працездатності повинен визначатися з урахуванням об'єктивних даних і документів згідно з «Порядком організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності», затвердженим постановою КМУ від 4 квітня 1994 р. № 221.
Якщо тілесне ушкодження призвело до переривання вагітності (незалежно від її строку, якщо воно перебуває у прямому причинному зв‘язку з ушкодженням), відноситься до числа тяжких. Необхідним є наявність причинного зв‘язку між заподіянням тілесного ушкодження і перериванням вагітності. Необхідно, щоб винний знав про вагітність потерпілої і бажав або свідомо припускав її переривання.
Тяжке тілесне ушкодження, яке полягає у непоправному знівеченні обличчя, має місце тоді, коли ушкодження обличчя, будучи непоправним, надає обличчю огидного, потворного вигляду. Обов'язковим є наявність двох ознак: непоправності ушкодження і знівечення обличчя. Якщо знівечення обличчя може бути усунене тільки шляхом косметичної операції, воно вважається непоправним. Для встановлення факту поправності чи непоправності ушкодження на обличчі призначається судово-медична експертиза. Варто зауважити, що експерт не має права кваліфікувати ушкодження обличчя як знівечення, оскільки це поняття не є медичним. Він лише визначає вид ушкодження, його особливості і механізм утворення, встановлює, чи є це ушкодження поправним або непоправним. Наявність знівечення обличчя встановлюється слідчим і судом шляхом оцінки зовнішнього вигляду потерпілого на момент судового розгляду, виходячи із загальноприйнятих уявлень про вигляд людини.
Що стосується тілесних ушкоджень середньої тяжкості, то ними визнаються ушкодження, які не заподіюють здоров‘ю шкоди, небезпечної для життя в момент заподіяння, не тягнуть за собою інших наслідків, властивих тяжкому тілесному ушкодженню, але разом із тим спричиняють тривале порушення функцій будь-якого органу або інший тривалий розлад здоров‘я. Тривалий розлад здоров'я у більшості випадків виявляється в порушенні функцій будь-якого органу, до якого Правила відносять послаблення функцій органів зору, слуху, язика (мовлення), руки, ноги та ін. Ушкодження середньої тяжкості можуть мати місце й у випадках повної, але тимчасової втрати органом його функцій. До тривалого розладу здоров‘я відноситься також випадки, коли заподіяна здоров‘ю шкода не була пов‘язана з порушенням функцій будь-якого органа, але викликала втрату працездатності (наприклад, інфекційне захворювання).
Тривалий розлад здоров‘я згідно з правилами, визнається розлад здоров‘я строком понад три тижні (більше ніж 21 день). Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину слід розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33 відсотків.
Характер і тривалість захворювання або порушення функцій, пов‘язаних з ушкодженням оцінює судово-медичний експерт. При цьому він повинен відштовхуватись від об'єктивних медичних даних, встановлених у процесі проведення експертизи. Листок непрацездатності не може свідчити про тяжкість тілесного ушкодження, оскільки він може бути продовжений, або, навпаки, на прохання потерпілого передчасно закритий, не відбиваючи справжньої тривалості захворювання.
Легким визнається тілесне ушкодження, яке виявилося в порушенні анатомічної цілісності тканини або в порушенні нормального функціонування тканин чи органів тіла людини, але не спричинило короткочасного розладу здоров‘я чи незначної стійкої втрати працездатності. До них відносяться ушкодження, що мали незначні скороминучі наслідки, тривалістю не більше шести днів. Це, наприклад, садно, синець тощо.
Віднесення тілесного ушкодження до небезпечного для життя визначається лише характером самого ушкодження. Встановити, чи відносяться такі ушкодження до тяжких, можливо лише при наявності об‘єктивних клінічних даних експертами судово-медичної експертизи. Коли йде мова про ушкодження, які, як правило, тягнуть за собою загибель потерпілого (заподіяння ушкоджень життєво важливим органам тіла) і не призвели до смертельного наслідку лише завдяки випадковому збігу обставин, незалежних від волі винного, судова практика кваліфікує як замах на вбивство.
Тяжким також визнається тілесне ушкодження, що спричинило втрату будь-якого органа або його функцій. Правила відносять втрату або необоротну втрату функцій руки, ноги, зору, язика (мовлення), репродуктивної здатності. Постійне послаблення здатності органа виконувати його функції може розглядатися як тяжке тілесне ушкодження лише за умови наявності будь-якої іншої ознаки (наприклад, стійкої втрати працездатності не менш ніж на одну третину). Коли позбавлення зазначених органів здатності виконувати свої функції має лише тимчасовий характер, склад тяжкого тілесного злочину відсутній. Більш детально щодо характеру втрати будь-якого органа або його функцій можна прочитати в нуково-практичному коментарі до Кримінального Кодексу України.
Психічна хвороба, яка може бути наслідком як фізичної, так і психічної травми, інфекції, отруєння тощо, також відноситься до тяжких тілесних ушкоджень. До такого захворювання не можна відносити пов‘язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Але, таке ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня виліковності. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалості розладу здоров‘я. Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв‘язок між ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулося, встановлюється психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово-медичним експертом з урахуванням висновків цієї експертизи.
Тілесне ушкодження є тяжким, якщо воно потягло за собою інший розлад здоров‘я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину. Таку втрату працездатності законодавець пов‘язує лише з «іншим розладом здоров'я» і яка не характеризує інших ознак тяжкого тілесного ушкодження. Для визнання тілесного ушкодження тяжким необхідна стійка втрата працездатності, тобто постійна необоротна втрата, і при цьому не менш ніж на одну третину (не менше 33 %). Розмір втраченої внаслідок ушкодження працездатності повинен визначатися з урахуванням об'єктивних даних і документів згідно з «Порядком організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності», затвердженим постановою КМУ від 4 квітня 1994 р. № 221.
Якщо тілесне ушкодження призвело до переривання вагітності (незалежно від її строку, якщо воно перебуває у прямому причинному зв‘язку з ушкодженням), відноситься до числа тяжких. Необхідним є наявність причинного зв‘язку між заподіянням тілесного ушкодження і перериванням вагітності. Необхідно, щоб винний знав про вагітність потерпілої і бажав або свідомо припускав її переривання.
Тяжке тілесне ушкодження, яке полягає у непоправному знівеченні обличчя, має місце тоді, коли ушкодження обличчя, будучи непоправним, надає обличчю огидного, потворного вигляду. Обов'язковим є наявність двох ознак: непоправності ушкодження і знівечення обличчя. Якщо знівечення обличчя може бути усунене тільки шляхом косметичної операції, воно вважається непоправним. Для встановлення факту поправності чи непоправності ушкодження на обличчі призначається судово-медична експертиза. Варто зауважити, що експерт не має права кваліфікувати ушкодження обличчя як знівечення, оскільки це поняття не є медичним. Він лише визначає вид ушкодження, його особливості і механізм утворення, встановлює, чи є це ушкодження поправним або непоправним. Наявність знівечення обличчя встановлюється слідчим і судом шляхом оцінки зовнішнього вигляду потерпілого на момент судового розгляду, виходячи із загальноприйнятих уявлень про вигляд людини.
Що стосується тілесних ушкоджень середньої тяжкості, то ними визнаються ушкодження, які не заподіюють здоров‘ю шкоди, небезпечної для життя в момент заподіяння, не тягнуть за собою інших наслідків, властивих тяжкому тілесному ушкодженню, але разом із тим спричиняють тривале порушення функцій будь-якого органу або інший тривалий розлад здоров‘я. Тривалий розлад здоров'я у більшості випадків виявляється в порушенні функцій будь-якого органу, до якого Правила відносять послаблення функцій органів зору, слуху, язика (мовлення), руки, ноги та ін. Ушкодження середньої тяжкості можуть мати місце й у випадках повної, але тимчасової втрати органом його функцій. До тривалого розладу здоров‘я відноситься також випадки, коли заподіяна здоров‘ю шкода не була пов‘язана з порушенням функцій будь-якого органа, але викликала втрату працездатності (наприклад, інфекційне захворювання).
Тривалий розлад здоров‘я згідно з правилами, визнається розлад здоров‘я строком понад три тижні (більше ніж 21 день). Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину слід розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33 відсотків.
Характер і тривалість захворювання або порушення функцій, пов‘язаних з ушкодженням оцінює судово-медичний експерт. При цьому він повинен відштовхуватись від об'єктивних медичних даних, встановлених у процесі проведення експертизи. Листок непрацездатності не може свідчити про тяжкість тілесного ушкодження, оскільки він може бути продовжений, або, навпаки, на прохання потерпілого передчасно закритий, не відбиваючи справжньої тривалості захворювання.
Легким визнається тілесне ушкодження, яке виявилося в порушенні анатомічної цілісності тканини або в порушенні нормального функціонування тканин чи органів тіла людини, але не спричинило короткочасного розладу здоров‘я чи незначної стійкої втрати працездатності. До них відносяться ушкодження, що мали незначні скороминучі наслідки, тривалістю не більше шести днів. Це, наприклад, садно, синець тощо.
В кримінально-процесуальному праві України діє принцип публічності, і основна частина кримінальних справ належить до даної категорії. Справи публічного обвинувачення — це справи про злочини, при виявленні яких слідчий, орган дізнання і прокурор зобов'язані порушити кримінальну справу, проводити розслідування та по завершенні розслідування яких обвинувачення в суді підтримується державним обвинувачем. Такі спраи припинитись за примиренням сторін не можуть і заяву про скоїний злочин ви також забрати не можете.
Справи приватного обвинувачення — це справи, що порушуються судом, як правило, тільки за скаргою потерпілих, на яких покладається як тягар доведення, так і функція обвинувачення. Такі справи розглядаються судом без провадження досудового розслідування і можуть припинитись за примиренням сторін.
Справи приватно-публічного обвинувачення — це справи, які порушуються, як правило, тільки по скаргах потерпілих, а розслідуються в загальному порядку з підтримкою обвинувачення в суді державним обвинувачем.
Статтею 27 КПК передбачено вичерпний перелік справ приватного обвинувачення. До них відносяться:
- про навмисне легке тілесне ушкодження і побої (ст.125 і ч.І ст. 126 КК України);
- про самоуправство, яким заподіяно збитки правам і інтересам окремих громадян (ст.198 КК України).
Справи приватного обвинувачення — це справи, що порушуються судом, як правило, тільки за скаргою потерпілих, на яких покладається як тягар доведення, так і функція обвинувачення. Такі справи розглядаються судом без провадження досудового розслідування і можуть припинитись за примиренням сторін.
Справи приватно-публічного обвинувачення — це справи, які порушуються, як правило, тільки по скаргах потерпілих, а розслідуються в загальному порядку з підтримкою обвинувачення в суді державним обвинувачем.
Статтею 27 КПК передбачено вичерпний перелік справ приватного обвинувачення. До них відносяться:
- про навмисне легке тілесне ушкодження і побої (ст.125 і ч.І ст. 126 КК України);
- про самоуправство, яким заподіяно збитки правам і інтересам окремих громадян (ст.198 КК України).
Діюче законодавство України, а саме ст. 57 Сімейного кодексу, визначає майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Відповідно до диспозиції вказаної статті (ч. перша) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Дана норма чітко визначає підстави для визнання майна приватною власністю.
Якщо нерухоме майно належать (що підтверджується документально) третім особам (батькам подружжя), таке майно в розподілі не бере участь.
У разі розподілу майна суд може визнати за одним із подружжям право на пропорційну частину майна, якщо останній доведе, що нерухомість придбана повністю або частково на його кошти. Проте статтею 62 Сімейного кодексу законодавець обумовлює можливість визнання судом права власності на майно, що придбано одним з подружжя до вступу в шлюб (або на його особисті кошти чи отримана за договором дарування). Суд може визнати право іншого на частину такого майна лише тоді, якщо за роки спільного проживання він своєю працею і (або) грошовими вкладеннями брав участь в утриманні, догляді за нерухомим майном, а також у тому випадку, якщо таке майно було значно покращено за рахунок його трудових або грошових вкладень.
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Дана норма чітко визначає підстави для визнання майна приватною власністю.
Якщо нерухоме майно належать (що підтверджується документально) третім особам (батькам подружжя), таке майно в розподілі не бере участь.
У разі розподілу майна суд може визнати за одним із подружжям право на пропорційну частину майна, якщо останній доведе, що нерухомість придбана повністю або частково на його кошти. Проте статтею 62 Сімейного кодексу законодавець обумовлює можливість визнання судом права власності на майно, що придбано одним з подружжя до вступу в шлюб (або на його особисті кошти чи отримана за договором дарування). Суд може визнати право іншого на частину такого майна лише тоді, якщо за роки спільного проживання він своєю працею і (або) грошовими вкладеннями брав участь в утриманні, догляді за нерухомим майном, а також у тому випадку, якщо таке майно було значно покращено за рахунок його трудових або грошових вкладень.
Судья отказывает в затребовании документа по рейтингу, позволяющему вытребовать увеличение зарплаты и выплаты при выходе на пенсию до 43%. якобы приказ по повышению зарплаты за итоги предыдущего года издан после моего увольнения, хотя я отработала весь год с хорошими результатами. по научной пенсии должна получить 6 окладов с доплатами. 6 уменьшенных окладов вместе с суммой за неиспользованный отпуск получила через месяц, доплаты от уменьшенной суммы- через 4 года, а добиться верной суммы даже по суду не могу.
Если судья отказывает Вам в судебном порядке в производстве действий, о которых Вы ходатайствуете в письменном виде, то он обязан вынести соответствующее Определение об отказе Вам в удовлетворении ходатайства, которое Вы имеете право обжаловать в апелляционном порядке. Советуем, если в письменном виде ходатайство не оформлено, оформить его и подать через канцелярию суда с просьбой удовлетворить его с вынесением Определения. В случае, если судья и в этот раз проигнорирует и не вынесет Определения, Вы можете подать на него жалобу в судебную администрацию, а также имеете возможность обжаловать решение суда в вышестоящий суд.
Если судья отказывает Вам в судебном порядке в производстве действий, о которых Вы ходатайствуете в письменном виде, то он обязан вынести соответствующее Определение об отказе Вам в удовлетворении ходатайства, которое Вы имеете право обжаловать в апелляционном порядке. Советуем, если в письменном виде ходатайство не оформлено, оформить его и подать через канцелярию суда с просьбой удовлетворить его с вынесением Определения. В случае, если судья и в этот раз проигнорирует и не вынесет Определения, Вы можете подать на него жалобу в судебную администрацию, а также имеете возможность обжаловать решение суда в вышестоящий суд.
Відповідно до діючого законодавства України, а саме ст. 287 КУпАП, постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом. Тобто, оскаржити можна постанову суду про накладення адміністративного стягнення лише в порядку КУпАП, тобто у вищестоящий суд апеляційної інстанції. Частиною ж першою ст. 288 КУпАП, передбачено право оскарження постанови правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, в порядку КАСУ, а саме: 1) постанову адміністративної комісії, 2) рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради, 3) постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення.
Відповідно до ст. 19 Конституції України Суд, як орган державної влади зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. В порядку передбаченим ЦПК України (ст. 219) суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки. Подібне твердження закріплене в ст. 169 КАСУ згідно якої суд може з власної ініціативи або за заявою особи, що брала участь у справі, чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні. Питання про внесення виправлень суд вирішує в судовому засіданні. В обох випадках таке питання вирішується в судовому засідані з повідомляються про дату, час і місце засідання осіб, що приймають участь у справі. Неприбуття у судове засідання таких осіб, не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень. При цьому, слід звернути увагу, що КАСУ передбачає обовязковість належного повідомлення вказаних осіб про розгляд даного питання. КУпАП не передбачає процедури внесення виправлень у рішення суду. Таким чином, на даний час вказане питання залишається не врегульованим. З огляду на вищевказані вимоги законодавства щодо розгляду справи в порядку передбаченого КУпАП вважаємо, що суд вийшов за межі повноважень встановлених діючим законодавством України.
Проте, у Постанові колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 15 квітня 2008 р (Вісник Верховного Суду України" № 6 (94) за 2008 рік) вказано, що «законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду». Окрім іншого, Постанова № 6 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів передбачає, що у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб’єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв’язку з розглядом судових справ. Отже, для оскарження дій судді можна скаржитись в місцеву Раду суддів, Раду суддів України, у Вищу раду юстиції, міністру юстиції України, Верховну Раду України, в комітет з питань правосуддя, Президенту України. В результаті всі скарги будуть направленні у Раду суддів (місцеву, чи України) відповідь на яку Вам зобов’язані надати в порядку, передбаченому ЗУ «Про звернення громадян». Також рекомендуємо Вам діяти і в іншому напрямку та оскаржувати постанову про порушення виконавчого провадження в порядку, передбаченому КАСУ, тому як виконавчий документ не буде мати дійсну інформацію про порушника, та на підставі неправомірності дій судді Ви зможете поставити питання про скасування постанови про порушення виконавчого провадження.
Відповідно до ст. 19 Конституції України Суд, як орган державної влади зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. В порядку передбаченим ЦПК України (ст. 219) суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки. Подібне твердження закріплене в ст. 169 КАСУ згідно якої суд може з власної ініціативи або за заявою особи, що брала участь у справі, чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні. Питання про внесення виправлень суд вирішує в судовому засіданні. В обох випадках таке питання вирішується в судовому засідані з повідомляються про дату, час і місце засідання осіб, що приймають участь у справі. Неприбуття у судове засідання таких осіб, не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень. При цьому, слід звернути увагу, що КАСУ передбачає обовязковість належного повідомлення вказаних осіб про розгляд даного питання. КУпАП не передбачає процедури внесення виправлень у рішення суду. Таким чином, на даний час вказане питання залишається не врегульованим. З огляду на вищевказані вимоги законодавства щодо розгляду справи в порядку передбаченого КУпАП вважаємо, що суд вийшов за межі повноважень встановлених діючим законодавством України.
Проте, у Постанові колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 15 квітня 2008 р (Вісник Верховного Суду України" № 6 (94) за 2008 рік) вказано, що «законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду». Окрім іншого, Постанова № 6 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів передбачає, що у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб’єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв’язку з розглядом судових справ. Отже, для оскарження дій судді можна скаржитись в місцеву Раду суддів, Раду суддів України, у Вищу раду юстиції, міністру юстиції України, Верховну Раду України, в комітет з питань правосуддя, Президенту України. В результаті всі скарги будуть направленні у Раду суддів (місцеву, чи України) відповідь на яку Вам зобов’язані надати в порядку, передбаченому ЗУ «Про звернення громадян». Також рекомендуємо Вам діяти і в іншому напрямку та оскаржувати постанову про порушення виконавчого провадження в порядку, передбаченому КАСУ, тому як виконавчий документ не буде мати дійсну інформацію про порушника, та на підставі неправомірності дій судді Ви зможете поставити питання про скасування постанови про порушення виконавчого провадження.
Розірвати укладений між юридичними особами договір купівлі-продажу (поставки) та повернути товар та отримати сплаченої за товар грошової суми можливо лише у декількох випадках:
1) якщо підстави розірвання договору купівлі-продажу (поставки) передбачено договором.
2) якщо асортимент переданого продавцем покупцю товару не відповідає умовам договору;
3) якщо продавцем відвантажено покупцю товар неналежної якості;
4) якщо покупець одержав від продавця товар не у повній комплектації.
В першому випадку підстави, умови і деталі такої процедури залежать від закладених в укладеному між особами правочині, та можуть містити будь які підстави розірвання договору та повернення грошових коштів сплачених за такий товар. Перелік таких умов не є вичерпним, оскільки в повній мірі залежить від авторів договору, їх суб’єктивному баченні можливих варіантів розірвання, захисту тих чи інших інтересів, виду товару, тощо.
У договорі (купівлі-продажу чи поставки) може бути передбачено чіткі вимоги щодо асортименту товару. У випадку не відповідності товару встановлених у такому договорі умовах діюче цивільне законодавство, а саме стаття 672 Цивільного Кодексу України, надає можливість покупцю відмовитись від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Диспозицією статті 678 Цивільного Кодексу України, а також ч. 5., 8 ст. 268 Господарського Кодексу України передбачено підстави та порядок розірвання договору, а також повернення сплаченої за товар грошової суми у випадку порушення продавцем вимог щодо якості товару.
Право на односторонню відмову від товару також виникає у покупця у випадку, якщо покупець одержав від продавця товар не в повній комплектації. Так, статтями 684 Цивільного Кодексу України, та ч. 3 ст. 270 Господарського Кодексу України, серед зазначених у них альтернативних дій покупця передбачено можливість відмовитись від договору і вимагати повернення сплаченої грошової суми.
Варто зазначити, що покупець, який має намір повернути отриманий товар продавцю, повинен повідомити останнього про порушення умов договору купівлі-продажу (поставки) протягом встановленого договором або законодавством строку. Повідомлення повинно містити інформацію щодо кількості, асортименту, якості, комплектації, тари і/або пакування товару, а також вимоги які покупець висуває до продавця. До такого повідомлення необхідно долучити акт, яким підтверджується встановлена продавцем невідповідність товару. Якщо строк протягом якого покупець повинен повідомити продавця про порушення умов договору не встановлено у договорі, таке повідомлення повинно бути здійснено в розумний строк після того, як був установлений факт порушення.
1) якщо підстави розірвання договору купівлі-продажу (поставки) передбачено договором.
2) якщо асортимент переданого продавцем покупцю товару не відповідає умовам договору;
3) якщо продавцем відвантажено покупцю товар неналежної якості;
4) якщо покупець одержав від продавця товар не у повній комплектації.
В першому випадку підстави, умови і деталі такої процедури залежать від закладених в укладеному між особами правочині, та можуть містити будь які підстави розірвання договору та повернення грошових коштів сплачених за такий товар. Перелік таких умов не є вичерпним, оскільки в повній мірі залежить від авторів договору, їх суб’єктивному баченні можливих варіантів розірвання, захисту тих чи інших інтересів, виду товару, тощо.
У договорі (купівлі-продажу чи поставки) може бути передбачено чіткі вимоги щодо асортименту товару. У випадку не відповідності товару встановлених у такому договорі умовах діюче цивільне законодавство, а саме стаття 672 Цивільного Кодексу України, надає можливість покупцю відмовитись від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Диспозицією статті 678 Цивільного Кодексу України, а також ч. 5., 8 ст. 268 Господарського Кодексу України передбачено підстави та порядок розірвання договору, а також повернення сплаченої за товар грошової суми у випадку порушення продавцем вимог щодо якості товару.
Право на односторонню відмову від товару також виникає у покупця у випадку, якщо покупець одержав від продавця товар не в повній комплектації. Так, статтями 684 Цивільного Кодексу України, та ч. 3 ст. 270 Господарського Кодексу України, серед зазначених у них альтернативних дій покупця передбачено можливість відмовитись від договору і вимагати повернення сплаченої грошової суми.
Варто зазначити, що покупець, який має намір повернути отриманий товар продавцю, повинен повідомити останнього про порушення умов договору купівлі-продажу (поставки) протягом встановленого договором або законодавством строку. Повідомлення повинно містити інформацію щодо кількості, асортименту, якості, комплектації, тари і/або пакування товару, а також вимоги які покупець висуває до продавця. До такого повідомлення необхідно долучити акт, яким підтверджується встановлена продавцем невідповідність товару. Якщо строк протягом якого покупець повинен повідомити продавця про порушення умов договору не встановлено у договорі, таке повідомлення повинно бути здійснено в розумний строк після того, як був установлений факт порушення.
Добрый день Оксана, данное дело согласно ст.27 Уголовно-процесуального кодекса Украины является делом частного обвинения - это значит, что непосредственно потерпеший имеет право обратиться с жалобой в суд и поддержать обвинение против лица, нанесшего ему соответствующие повреждения. В данном деле дознание и досудебное следствие не проводиться, именно поэтому органы милиции отказали в возбуждении уголовного дела. Дело возбуждается непосредственно судом и на основании поданной жалобы. Бермя доказывания совершения преступления лежит на потерпевшем(его представителе). Правильность составления такой жалобы должна опираться на фактические данные события преступления - детального изложения этих фактов и приложением доказательств, подтверждающих преступность действий лица (данные медицинского освидетельствования, показания свидетелей, видео-, звуко- запись, документы и т.д.).
